quarta-feira, 26 de novembro de 2014

Щось невідоме


Стежинка закрутилася
- веде до нічого?
Нічого не бачу
- лишень буйні вітри!

Чую гомін
- бунтуються хвилі
повітряних сил?
Таж звідки вони?..
Під ними блукають
- я бачу, розбиті човни!

За обрій пролягає
- немов змій в’ється.
Стежинка скрутила мене -
мої руки зв’язала...

Показала що воля моя
є пуста; як пустий
є мій погляд на світ!
Все пусте - пустий звук,
в устах моїх ось дзвонить.
Яж кричу. Світ же мовчить!

Засвітилося світло
- мить заясніла травнево.
Чи кудись, ця стежинка мене доведе?
До нічого, напевно не дійде вона...
- Як що має початок,
то до якогось кінця приведе!

sexta-feira, 26 de setembro de 2014

Не видержали штани

Штани порвалися від страху.
Не видержали нервовий стан.
"Розбилися" в кусочки -
неначебто із пляшки стакани.

Підкидали спритно пляшки...
Додолу - падали вони порожні -
Переверталися в розбиті склянки;
На них ступали босими ногами -
Переступали їх спокійно й осторожно.
Одноворожно показувалися,
лише одні вони: Розбиті стакани!
Для мене, це були порвані мої штани.

А страх великий і так не зменшився.
Як колокол судовой дзинів у голові!
Лякав мене та мою сутність. Питався
- "Чи я не став похожий до свині?".
Я закрутився головою...
На рум воду перемінив -
Рум’яним став. Обличчя покрасніло...
Та вчім є справа? - Не зрозумів!

Голос підняв! Ніхто не слухав...
Вести до суду? - Не маю права!..
Прокуратура не зі мною.
Та й мій голос нічого не говорить...
Штани порвалися від страху.
Не видержали нервовий стан.
"Розбилися" в кусочки -
неначебто із пляшки стакани.

quinta-feira, 25 de setembro de 2014

Сила протесту


Протесту сила дороги розгортає,
Веде в далечінь
та - без кінцево,
тернами - обі сторони обгортає.

Звернутися, ніяк не удається
- ні на право, ні на ліво...
Усе вперід іти... Іти... Іти...

Назад дивитися, ніяк не слідо!
Неначебто ти записався в рамки
- і спрямував свій горизонт...

Та й залишив себе в минулому
- Як фенікс, відродився...
Боєць раптово себе почув -
Від смерті відсторонився -
Героєм сам освоївся!..
І відтоді - тебе ніхто
вже й не забув!

sexta-feira, 19 de setembro de 2014

Часами


І спати часами не вдається.
Очі не закриваються чомусь?
В чімсь винен, я комусь?

Себе питаю...
- Не маю відповіді!
А може й знати не гадаю
- Комусь я уніс втрату,
та й забув?.. Не пам’ятаю?

В модернім "горізонті" спілок
можливо все... Так і мені,
як і з нас кожному.

Я світом не керую.
Та все ж таки, що він дозволює,
я тим користуюся як можу.

До жінки побратима
не підіймаю почуття "злого".
- Для мене: "кожен береже свого".

Нейтралітет я зберігаю,
тоді як мене не дратують.
Мене хвилюють тоді, коли
картинку - в моїм блокноті,
на забороненій сторінці, малюють!

Тоді і спати часами не вдається.
Очі не закриваються ніяк!
- Я перетворююся в якийсь "будяк"!

___________

terça-feira, 16 de setembro de 2014

Правду кажуть не одну


Ходять слухи.
Правду кажуть
та й не одну!
Змішують стосунки
за своїм бажанням!..

- Здаль, хто бачить,
вигляда йому начебто
це розмова про кавуни...
Так працює, людська воля
- В час будови,
до якоїсь системи продукції,
приєднує свої всі надії.
Таж правдиві є вони?

Є правдиві, як похожі на кавуни.
А як ні, то щось не так!
Зупинитися, негайно!
Зрозуміти справа в чім?
Й дальше йти, потім.

Слова задумчиві, ось вам кажу я.
В суті вони мають щось таке?
Як правдиві бездоганно,
в своїх діях, принесуть
насліддя нам всім благе!

Ось такі і ходять слухи.
Я й роздумую про них.
Про якісь, не варта й говорити!
Навіть, не потрібно їх і чюти.
- В собі не мають
ні ширини, ні глубини...
Тож навіщо випускаються вони?..
Навіть шкода вимовляти їх
- більшу користь мають кавуни!

sexta-feira, 12 de setembro de 2014

Я і ти


Оба ми
- я і ти,
свободи сини.
Бажаємо жити спокійно...
Літати, як птахи весною;
сковзати по льоду, зимою;
весело співати
і вдень. і вночі.
І зранку кричати, на груди усі.
Наш голос,
як колос пшениці
під вітром - дзвенить!
А слово від нас вилітає
й як та ластівка
під небом гуляє
- Шукає когось,
Комусь розказати: хто ми!
- Хто ми: я і ти!

А ми ж є сини батьківщини
що на сході родилась
тай на південь іде.
Веде, за собою, великі нащадки
- в історичу крамницю вкладе.
Хай народи святкують,
Її привітають...
З-поконвіку й по віки
нехай - наша батьківщина, живе!

terça-feira, 9 de setembro de 2014

Чогось немає


Не так і вдячно, а зрозуміло -
Було і щастя... Та ізгоріло!..
Лишився попіл; вітер розвіяв -
Серденько плаче, чогось шукає.
Вітер розвіяв... А воно, сумне
сумує... Не розуміє. Не знає!

Не плач, серденько!
Така є доля.
Хоча й не воля така моя...
Перевернути попіл
в частинки зірок,
не так спосібно,
Як збити зірку зі сцени
- в іграх онлайн.

Життєвий шлях має починок...
Збирає порох, споміж каменів
- блакитне небо перетинає вітром
- як літо, пхеться до зими!
Не знає... Не бажає знати -
Звідки, куди, чому... Хто ми?

Не плач, серденько!
Було і щастя... Та ізгоріло!..
Лишився попіл; вітер розвіяв -
Хто ми?

domingo, 15 de junho de 2014

Написали


Написали
Підписали
Розписали на сторінках вітру
-- та й повсюди розіслали...

Розказали:
"ми, не ми
-- ми, шахали!"

Розриваєм, один одного,
та й не пам’ятаєм "хто ми".
-- Що зробили?
Та й чого сами бажаєм!

А ми знаєм?
Ось, спокійно, сядьмо
брат із братом. Гляньмо
прямо в очі
чорнобриві
до нашої сестрички,
та й запитаймо:

"А хто ми?
Чого бажаєм?
А те, що про нас пишуть,
ми підпишем тоже?"

Почекаймо!
Нехай вітри нам розкажуть
як колись, в часи минулі,
ревіли гармати
та стогнав Дніпро широкий
А в хатині солом’яній
сороченьку вишивала мати
-- в далеку дорогу сприяла,
для свойого сина одного.

Написали
Підписали
Розписали на сторінках вітру
-- та й повсюди розіслали...
Нам і не показали.

Почекаймо!
Може нас вітри згадають!?
Нам розкажуть "хто ми"...
Й у водах Дніпрових
наші думи оновляють!

quinta-feira, 22 de maio de 2014

Згадаймо


Горіла Україна
- Зі Сходу на Захід,
гаряче повітря неслося.
Вітри буйнували країну
та люди ховались
- не знали від кого!..
Казали їм: "...вороги,
цеж є самі ваші брати"

Горіла Україна
- Як бензинова бочка палала.
Чуть-чуть вибух не стався!..
Бочка порожня була.
На деякий час щастя
- Бочка порожня гучить...
Не дай Боже налити її до "горла",
Вона вибухне!.. Вона закричить!..

Незгода погоди
- Зі Сходу на Захід,
Трясеться Вкраїна, а ми?
Повстанської пісні не знаєм
- Забули. Ми непокірні сини.
Направді, всі ми забули хто ми.

Згадаймо!
Шевченко, наш батько по слову.
Київська-Русь, по кордонах Землі.

sábado, 10 de maio de 2014

A paz, um sonho apenas


Que a paz reinava -
era um sonho meu...
Apenas era um sonho. Mais nada.

As guerras nunca foram abolidas
E, talvez, jamais terão um fim!
Porque o mundo sabe só girar
de modo tempestivo... A guerra,
só mesmo a guerra dá-ĺhe o rumo
- de ser o vencedor de si.

Enfim, nas guerras temperam-se
os corações dos filhos,
e os transformam em
ferramentas de poder!..

Poder de poucos sobre muitos.
Os muitos não resistem:
submetem-se como carneiros...
Diluem-se em taça de promessa
- como licor, saboreado
pelo paladar dos fortes.
Depois, reclamam dizendo
falta lhes sortes.

quinta-feira, 8 de maio de 2014

É noite


É noite...

Um frio criogênico
domina os espasmos
- marasmos da vida
sem vida
para viver e sonhar
- Um frio envolve a alma e
a mente não mais se arvora
nem um pouco a pensar!

Na cama
Eu envolto em lençóis
de cetim, de algodão,
num pijama encrustado
- eu penso que estou
sob as sedas da china
sentindo um calor...

Não estou!..

São cobertas de acrílico
que me cobrem a pele e
dão-me o repouso,
para que a minha cabeça,
cansada de tanto pensar,
não mais pense,
nem pense mais nunca...

Sobre um travesseiro de espuma
- restos de um descarte
de fábrica de colchões,
transformados em travesseiros.

A meu lado, descomposta,
- sem ruge, sem batom,
"descabelada"... deita a
minha doce amada. Jurou
ser minha na vida e na morte,
mesmo sem sorte. Ou seja,
qual for a nossa dupla sorte!

Eu sinto o calor do seu corpo
difuso no calor do meu corpo.
Sinto os seus seios a vibrar,
sob o calor das minhas mãos.
As suas pernas
- dos pés às coxas
e as minhas, trançando cordas!
O calor aumenta!
O sangue sobe à cabeça!

Lá fora, o frio continua
e a noite, também.

Há muita gente lá.
Sem lençol.
Sem coberta.
Sem travesseiro...
Há muita gente lá,
trançando cordas
sem que tenha mulher para amar!

domingo, 27 de abril de 2014

Таракан плазує


Чобіт мій не давить таракана --
Він бо ж лазить тоді, як світла немає.
А я сплю в той час... Тіло моє спочиває...
Ось в чім справа неугоди моєї! Хтось задумався,
До чого ось ця стрічка віршів досягає?

Таракан плазує. Він не спочиває. Все шукає.
А що? Він і сам не знає. Його доля плазувати
Гидкістю, від себе, людей усіх відкидати...
Його сила все інфекціювати. Облямовувати --
рудими кольорами, будь-які здобутки других.

Таракан! Не такий же "великан"... Як, напевне,
-- "він і думає?..", що є. А все таки пошкода,
його буття, є велика тай безмірна, для людини,
на просторості її спокійного життя.
Таракан плазує темню ніччю, -- Як світла нема!

quarta-feira, 23 de abril de 2014

Чи може забути?


При битій дорозі, прибиті кайдани!
Земля їх тримає у серці своїм.
Чи може країна забути дитину -
Дитину великого сна,
минулих велетніх часів?

Вікових людей подій боротьби
Немало під землю сховалось -
Були вони вічні тоді...
Та й вічні вони зараз стоять
- перед нашими вічми...

Як зорі сіяють при битій дорозі,
яку спростувати нам даний наказ!
Розірвати кайдани відразу,
тепер тай на завжди!
Нема що чекати. Година ось ця!..
Життя наша мить, та й воля,
та й слава нової години,
Нехай зріднює всіх нас -

Рідна хата, ворота відкриті,
розмова про все що цікаве...
Вражіння серце не давить,
Здається неначебто в сні?
- Один спомин велетніх часів.

Тоді була мрія...
Зеленіли дерева, в повітрі
розносився запах цьвітів.
Жили як уміли.
Брати для братів.
Аж поки кайдани прибиті,
при битій дорозі,
змінили - в зневагу, спокій!

Чи може забути, хтось, таких дій?

domingo, 30 de março de 2014

Я пишу


Десь вітри віють -
порох землі розкидають під небом.
Я закритий, в кімнаті, спокійно пишу щось.
Не знаю чи так це є право людини?
Одно лише знаю... Для тебе скажу.
Нехай вітри віють, як можуть. А я
-- по волі бажання мойого, пишу. На шкоду
вітрам не ступаю ні кроку. Я тільки пишу.
Не спішу...
Згуртовую стрічки з літерів,
Чорнилом малюю. Кольори вживаю моєї крові.

Під небом блакитним,
зіроньки сяють тоді,
коли порох землі зупинвся гуляти
-- бож вітри затихли свої захмарені дні...
Не так ще ось зараз.
Десь вітри віють -
порох землі розкидають під небом.
А я пишу мої вірші!

Ставайте браття


"Мовкнуть гармати
і падають зброї"
Сказав священник на Майдані.

Ставайте -- браття українці,
швиденько, всі на силі ноги!
Звільняймо нашу батьківщину,
від злого ворога. -- Чужого,
нам не побратима нашого...
А лютого злодія,
що забирати хоче
незалежність нашу
для задоволення свого шлунка
-- Жрець волі суспільства,
і тож, на чужому полі...

Послухаймо!..
Замовкли гармати,
Зброя зібралася в каземати,
Спокій гуляє навколо хати.
Алеж не дрімаймо --
Будьмо готові, якщо
Нам потрібно буде вставати!

Гармати можуть загудіти,
А зброя знову захоче
-- якось загомоніти!
Тоді, потрібно буде вставати!
Нашу державність та потужність,
від вибуху недолі, силою зірвати!

sábado, 22 de março de 2014

Потрібно лідера


Чародійні порошки,
та віра в серця дружинників,
не доведуть нас ні до якої свободи.

Нам потрібні лідери з вигодою для всіх --
"Без домовностей і дипломатичних танців."
"Вагатися й консультуватися далі вже немає часу."
Держава потребує лідера твердої позиції керівництва.
А тоді -- тільки тоді, дістанем гарантій нашої безпеки!

Майдан не може бути забутий. Він має силу волі...
Він є дорога віри нашої долі.
Не допустімо його лишень
як пам’ять вітра буйного
погомонівшого на чистім полі.
Народ же і досі бажає нової долі.

Рішення! Рішення негайно прийняти!
Нові стрічки в Історію записати...
Сидіти за столом... Чекати?..
Негайно -- на ноги, вставати.
-- Працювати! Боротися...
Боротися... Ворожі сили
-- в кожнім куточку, подолати!
В чародійні порошки, надії не покладати.

sexta-feira, 21 de março de 2014

Assim, não dá


Tocou o telefone.
Era da loja
-- cobrando a prestação.

Disse-me, a moça
"... não consta a baixa
na Cobrança!.."
-- Como é que fica a situação?

O salário não dá!
Devo pagar a prestação.
-- Como é que fica a situação?

Não sei...
O que farei?
Só sei, que devo pagar a prestação!

Alguém já me disse, uma vez:
"Assim, não dá!"
Concordo eu, agora:
Assim, não dá!..

segunda-feira, 10 de março de 2014

Anel de ouro


De turmalina pedra
pedra de anel
ourives
-- Um meu vizinho da cidade
genialmente
cinzelou.

Deu-lhe um aspecto facetado
poliu-na bem polido
e, num aro de ouro,
com todo o esmero
a incrustou.

O aro de ouro
de pedra incrustada
no dedo de uma noiva
-- que já nem era virgem
uma aliança virou...

O aro de ouro
de pedra incrustada
sacramentou um casamento.
E toda a cidade,
comunalmente, festejou!..

A noiva
que não seria,
também, ao lapidar-se,
à pedra turmalina
-- multifacetada,
se assemelhou.
Foi incrustada
e, como esta,
um jóia se tornou!

terça-feira, 28 de janeiro de 2014

Заразили


Планету нашу заразили,
В керівництво вибрали
-- Діячів негідних:
політичних дурнів
та зрадників країни...

А що ж тепер робити?..
Не довго думати --
Рукава сорочки закотити,
Штани скоріше підв’язати,
Ботинки взути, шапку надіти,
Віддатися в пошуки нового строю
-- В якім булаву волі,
родині батьківщини, можливо дати!

Все що минуло, минулим стане.
Забути -- його не забувати...
Так щоб ніколи більше не вернулось,
Колиб із нову дурний політик
Якось задумає захопити,
У свій карман, народа сили;
Та й з них пошити собі жупан.

Планету нашу заразили.
Антидота шукаймо -- він бо є.
Очистімо планету та все що наше є!

segunda-feira, 27 de janeiro de 2014

Ela é...


Ela se chama Fernanda.
Poderia ter nome outro qualquer.
Olhos negros, cabelos escuros --
cobrindo os ombros bronzeados...
Não é a rainha egípcia;
Ela é a menina,
que desperta desejos e
sonhos de jovem qualquer!

Rosto corado.
Corpo esguio.
Hálito frio, cheirando Colgate.
Lábios sorrindo,
entreabertos murmuram delícias.
Despertam carícias, das mãos --
os querendo tocar...

Morena, cor jambo...
Ela é uma gata perversa;
Para com quem se descuida --
Consegue seus sonhos estraçalhar!
Ela é uma gata falante,
que nem um pouco gosta de miar...

domingo, 26 de janeiro de 2014

Violeta no encontro de dois caminhos


Grigory Kazansky -- "Фиалка на разрыве двух дорог"
Tradução do russo de Mykola Szoma
"Violeta no encontro de duas estradas"

Violeta no encontro de duas estradas

Tu és um instante na encruzilhada de três séculos,
Uma violeta no encontro de duas estradas.
Como algo impossível neste mundo,
Tu és uma obra prima, saída das mãos do Criador...

Nem pode dúvidas haver,
Asim como respostas não se encontra
para os relances flamejantes dos raios estelares.
Ele, como se fosse uma corda luminosa de chuva,
ressona ao tanger dos ventos -- Por vezes,
Assemelha-se a pedras escuras de gelo, que
não se derretem nem ao calor de labaredas.

Apoiado no corrimão de uma ponte,
Enclino a minha face sobre ti.
Sinto a respiração tua ofegante
-- de whisky embebida...
A própria lua, pelos teus olhos refletida,
Estranha torna-se pra mim. Porém,
Eu sinto, que ela, ilumina a minha vida!..

Cravos espetam suas picadas,
no colorido do horizonte,
Como se agulhas fossem faiscantes
-- durante as noites adormecidas.
E nem o próprio tempo mais se nota
-- tal como o tempo do ano todo...
Apenas ouve-se um apito. Dum trem,
parecendo, querendo fugir...

Eu vejo, como matizes em relevo,
Contra as chamas, de fugazes relampejos,
Ela ajeitando o seu vestido sobre os joelhos.
Aquelas, ainda infanto-juvenis, e pálidas mãos.

Areia e seixos, estalando sob os pés,
Dizem que estão à beira da terra.
A imensidão à nossa frente se estende --
Reflexos coloridos de granitos de mica.

Uma ilha flutuante, num oceano de estrelas!
E nós -- nos encontramos, na sua beirada,
Num devaneio estupefatos... Numa mística bruma
-- murmurando, dissemos a tudo: "Adeus".

sábado, 25 de janeiro de 2014

А де ви були?

А де були ваші бажання
Тоді, коли була можливість
Вибирати своїх представників.

Сміялися -- один з другого --
Впивалися винами чужих!

А ворог стосував свої стежки
Щоб завести, вас усіх,
Далеко за обрій...

Туди де над полями літають --
Нам уже знані, соколи й
чужими словами складають пісні.

Тепер же засмійтесь до себе самих.
А вина вже немає ні каплі!
Співчуття залишились сумні.
Ви глупці -- були всі, великі...
Соційно з’єднатись не вміли.
Блукали в глаголах не рідних
-- Направді, були всі дурні!

А ти вибрав кого за свого брата?..
Він же є, тобі явно й відктрито --
Ворог твій віковий. Чи не так?
Воління твої зруйнував він!
А чекаєш чого іще ти?..
Послідьній, твоєму життю, крах?

quarta-feira, 22 de janeiro de 2014

Sim, Senhor!


Não clames de Deus o nome em vão!
Que a Sua Bondade não seja pacata
O Seu Uinverso -- foi todo esculpido,
para que tu habitaste nos seus escaninhos,
E a ti reservado e entregue...
Dele tenhas cuidado. Porém, tenhas em Deus
o direito de ser o Seu curador
-- sem transgredir as normas do veredito.

Veneres o Seu nome, que
pela eternidade, resplandece.
Dês graças à Sua bondade.
O Seu poder é infinito...
Frente à glória do Seus atos,
o ato humano perece.

No arrebol das tardes primaveris
Ou, nas soturnas noites de outono,
Lebanta os olhos teus ao alto
E, por sobre as nuvens cinzas
-- de um azul adormecido,
Tentes ver
(com os olhos da tua alma)
A beleza imensa dos horizontes...
Tentes ouvir
(com os ouvidos da tua espiritualidade)
O cantar dos universos do Universo.

A natureza inteira canta!
Vibram todos os acordes sonoros
Da Vontade indomável do Criador.

Ao Senhor dos Exércitos Flamejantes,
Honras e Glórias! Sim, Senhor!..

segunda-feira, 20 de janeiro de 2014

A história não se descarta


Despiu-se do passado,
Tornou-se um ninguém;
Deixou de ser o filho
-- queria ser o que?

Responda a si!..
Tudo aprendido na infância,
você abandonou por quem?..
Por que deixou de ser
o que você deveria
-- jamais deixar de esquecer?

Da vida a história
não se descarta!..
Da gênese o passado
é o escudo existencial!..
Devia preservá-lo
do esquecimento. Seria
você um ser completo e real!

Os caminhos que trilhamos,
Nos trazem, sempre,
uma consequência fatal!
Tenhamos escolhido certo ou não
-- Responderemos consoante
tenhamos feito a nossa decisão!

Responda a si!
Por que despiu-se do passado?..
Por que tornou-se um ninguém?..
Por que deixou de ser um filho,
Querendo ser o que?

As respostas,
não me cabe procurar.
Dentro de si,
você as devria encontrar.
Ou, simplesmente,
você pode deixar o tempo passar!
Apenas saiba, que
Da vida a história,
não se pode descartar.

domingo, 19 de janeiro de 2014

Ти маєш право


Ти маєш рот щоб говорити
-- Чому не відкривав?
Ти слово викладати міг
-- Чому не вимовляв?
Придурком ти робився
-- Чому другим, шаблон свій,
нерозумно ти віддав?

З тобою чесні люди говорили!
Ти ж до уваги їх не прийняв!
А тепер маєш переживати долю
Рішення якої ти не гадав!

Звернутися назад, до кого
-- Нема як...
Дивитися в перід!
Поправити сучасне іще можливо.
Ти маєш волю, бажання, слово;
Три елементи,
що разом перевернути зможуть
усю земляну кулю...

Ти маєш рот
-- Відкрий широко,
так як ти можеш!..
Ти слово маєш
-- Говори,
так сильно вимовляй,
як твоє горло дозволяє!
Вирішуй собі бажанну долю!
Ти маєш право,
так як і мав колись;
Не знав про це
-- А тапер знаєш.
Борися за своє --
А ворога не бійся
Ти ж бо духом живий
-- Його подолаєш!..

sexta-feira, 17 de janeiro de 2014

Душа моя!

Душа моя!
Чому сумуєш?
Що сталося з тобою
-- Твій час буття,
можливо,
здобути кращого
нема як і бажати!..
Задумала ти
щось не відоме --
для мого розуму,
досягяти?

Хотів би знати:
Справа у чім?
Чого шукати?
Тобі потрібно що?
-- Чому сумуєш?..
Можеш мені розказати?

Дивитися минуле
Про будуче питати
Сучасне все забути --
В чім же зустріну твої утрати?
Гадаю, думаю безперестанно --
хоча, направді, до тебе позиватись
те саме що сам із собою горюватись!

Душа моя, ти не смертельна!
Ти необхідна для життя... На жаль,
буття моє -- лиш тимчасове.
А виклик твій для вічного буття!..

sexta-feira, 3 de janeiro de 2014

Принцеси


Принцеси не розцвітають як квіти серед степів.
Вони гуляють споміж людей багатих -- Володарів
Співають свою красу славетну...
Своїх долонь не украшають в водах червоних --
Що відпустились після змивання красних буряків.

Природа їхня -- Не працювати! -- Стежити
Солідарність усіх хлопчат -- Як дураків!

Здіймати шкіру, як сіль із оселедців...
Спокійно смакувати їхні доляри
Заховані в карманах незашитих;
В штанах розкладених на столі.
Хлопчата, оселедці гламурні...
-- Норвезькі гусаки скучні
З місця знялися й полетіли

Принцеси осталися одні!

A família desintegrou-se

não há janelas
não há portas.
Nem poder haveria,
porque paredes não há!

O que deveria ser um lar,
tornou-se um espaço aberto
-- sem limites do errado,
-- sem saber o que é certo!

Os arbustos de fora
estenderam as suas ramagens
para as indefesas searas
de incipientes pastagens
dos inférteis campos de dentro.

A família partiu-se
mergulhando os seus membros
nas sombras de um caos incerto!

Não há mais timoneiro -- Todos,
insubmissos, em si sucumbiram
-- Procuram caminhos estranhos,
que os ancestrais não previram!

Perderam o rumo...
No seio das sombras,
de escusos costumes dos outros,
suas raizes ruiram!
Esqueceram-se do ponto de onde
-- quando infantes ainda, partiram!

Restou a saudade,
dos sonhos de ontem...
Novos sonhos, na insonia, faliram!..

A família desenquadrou-se.
Paredes cairam --
janelas e portas,
não subsistiram!