Життя наше

Життя наше немов та порошинка --
Що вітер бурливо, поза кордони,
Безжально й без питання закидає.
Чи хочеш ти, чи хочу я...
Ніхто своєї долі, так як бажавби
Якимсь можливим чином подолає!..


Ось так і сталося й для мене.
-- Лишив куточок в якім родився.
Дитина був, не розумів в чім що?
В чужому краю якось опинився!
Й ніхто не має віри що ось це я.
Якаж це не погідна є доля моя!..


Шукав своїх фамілійців... Найшов!
З Полтавщини вони, із хутора Щоми.
Послав листа -- E-mail. Відповіли:
"Тебе не знаєм, хоч ми також Щоми;
Казали нам що ти скінчився іще тут
-- як 45-ий рік був гіркий крут!".


Усю правду вони знають. Ім'я моє,
Мого батька, та маму пам'ятають...
Не розуміють лишень одне: Як було
можливо залишити, нам свою країну,
в часи які гармати руйнували все.
Чи прийде час відплати на це все?